На Закарпатті минулими вихідними провели обласний турнір з кікбоксингу WAKO, присвячений прийдешньому Дню захисту дітей, який в Україні відзначають кожен рік 1 червня. На подію, яку вперше довірили невеличкому гірському містечку Пилипець, прибули 84 спортсмени, які представили команди Міжгірського, Хустського, Виноградівського районів і п’ять клубів Ужгорода. Масштабні регіональні змагання з кікбоксингу WAKO відвідали й почесні гості, серед яких президент Національної федерації кікбоксингу України WAKO Ольга Павленко, виконавчий директор НФКУ Ірина Губарєва, голова Міжгірської районної ради Василій Щур, очільник Закарпатської обласної федерації кікбоксингу WAKO Анатолій Перцев.
Саме керманич закарпатського кікбоксингу розповів нам детальніше про те, чому в цьому році вирішили провести обласний турнір в селищі Пилипець.
– Цього року турнір Закарпатської області, приурочений до Дня захисту дітей, пройшов за підтримки сільського голови Пилипця Василя Готри. Він у минулому кікбоксер, мій вихованець. Коли я почав вести політику щодо розвитку кікбоксингу в районах і містечках, Василь став моїм однодумцем. Зараз підтримує спорт у себе в селі. Він сам як голова села відстежує ситуацію і всіляко допомагає. Вони обладнали зал. 📷Василь знайшов тренера, хлопця, який захоплювався кікбоксингом. І з нічого виник клуб. Вони приїжджали на наші обласні змагання. Потім на збори в область. Потім три людини з його підопічних у складі збірної області поїхали на юнацький чемпіонат України, який проходив у Броварах. Ось так він йшов до створення місцевої команди з 22 осіб, які виступили на нинішньому домашньому турнірі.
Вважаю, це здорово, що змагання проводяться не тільки у великих містах, але й в маленьких. Від Ужгорода ми їхали 160 км, в гори, на іншу висоту над рівнем моря. Там гірські села. І, крім сільського футболу, іншого спорту немає.
Виходить, що кікбоксинг WAKO, підкоривши обласний центр, розходиться вже невеликими закарпатськими містами.
– Так, на сьогоднішній день кікбоксинг є не тільки у великих містах. Наприклад, ми проводимо турнір у Виноградові. Тепер ось кікбоксинг завітав у маленьке село Пилипець.
Для розвитку кікбоксингу в цьому селі я загнав усіх. У мене жорстка дисципліна у федерації. І подобається їм чи не подобається, але ви все їдете для того, щоб підтримати. Люди прийшли, завітав сільській голова, прибуло керівництво – подивилися, до чого дітям прагнути. Ми поїхали, а у них відразу ж відбувається приплив до серця. Батьки почали віддавати дітей. Не знаю, наскільки збільшить наплив, але він вже є – а це позитив.
Анатолію Володимировичу, який зиск для місцевої громади з проведення таких турнірів?
– Дивіться, на турнір приїхав голова Міжгірської районної адміністрації. Він подивився, що це таке. Я поспілкувався з ним. Вони пообіцяли, що тепер будуть фінансувати через бюджет свою районну команду. Виділять кошти на наступний рік для розвитку, щоб діти могли за якісь гроші їздити на змагання, проводити свій турнір і, звичайно, покращувати матеріально-технічну базу. Ось користь після такого турніру.
Що підштовхнуло нести кікбоксинг за межі великих міст?
– Дивіться, я керую обласною федерацією майже 28 років. Так склалося, що в ужгородському клубі Ippon, засновником і керівником якого є я, були такі спортсмени (вони потрапляли навіть до збірної країни), які добиралися на тренування на електричках, долаючи для цього 80 км. Уявіть, о дев’ятій вечора закінчувалося тренування, і спортсмен йшов на вокзал, сідав в електричку і 80 км їхав додому. І так три рази на тиждень. Ось вам і причина.
Також стали з’являтися групи людей, при школах, які розуміли, чого прагнуть. Вони виходили на мене. Ми починали шукати тренера. Знаходили. Зі свого боку я, як правило, зустрічався з головами районів стосовно розвитку нашого виду спорту. І поступово нам вдалося відкрити наші відділення в чотирьох районах.
Чи продовжите дотримуватися обраного шляху – поширювати кікбоксинг WAKO у районах?
– Звичайно! Хочемо накрити всі райони Закарпатської області. Правда, є певні труднощі. По-перше, не вистачає кадрів. Варто пам’ятати, що в Закарпатті багато виїжджають на заробітки. У нас дитина у 18 років – це вже не дитина, а чоловік, який їде працювати в Чехію, Польщу або Португалію, часто разом з батьком. Або вирощує в теплицях полуницю, овочі. У нас своя специфіка саме в районах.
Додайте сюди, що за зарплату, яку платять у дитячій спортивній школі, проблематично привабити працювати тренером. Тому, як правило, тренерами працюють люди, які в одному місці працюють, і у них як хобі – тренувати. Хтось намагається себе реалізувати, хтось мені допомагає. Як правило, це всі мої вихованці.
📷А як вам вдається зацікавити кікбоксингом саме в районах? У чому полягає ваш секрет?
– Намагаємося, стимулювати. Діти мають можливість виїхати на змагання, наприклад, до Києва. Це діти 11-16 років. Їм цікаві змагання. Та й в школі інше ставлення до них як до спортсменів. Адже в районах похвалитися багатьма видами спорту не можна. Саме в наших гірських районах. Це не означає, що ми дикі (сміється). Така специфіка. Це не місто, розумієте.
Анатолію Володимировичу, чи можемо говорити про зростання популярності кікбоксингу WAKO у Закарпатті?
– Це не тільки в Закарпатті. Кікбоксинг зараз по всій Україні на підйомі. Я бачу, як колись було, так і зараз. Не знаю, з чим це пов’язано. Я вам скажу по Ужгороду, по великих містах. У нас почали з’являтися секції різних єдиноборств. Якось за три роки заполонило. Припускаю, що батьки почали думати про своїх дітей.
Як ви вважаєте, наскільки сильно вплине приїзд голови Національної федерації кікбоксингу України WAKO Ольги Павленко на популяризацію нашого виду спорту в районах?
📷– Розпочну свою відповідь з того, що я практично десять років був віце-президентом Федерації кікбоксингу України. Про роботу сьогоднішнього президента можу сказати таке: вона правильно робить, що почала їздити по регіонах. Дивіться, я – людина з досвідом: чиновник певного рангу, Заслужений тренер, Заслужений працівник фізичної культури, виховав 26 майстрів спорту, чотирьох міжнародників – тобто я знаю, що треба говорити чиновникам, коли заїжджаю в район, де моя задача відкрити секцію. Але часом навіть мені не вистачає підтримки. Адже не скрізь очільник району або області знає, що є такий вид спорту як кікбоксинг. Коли я постійно повторюю одне й те саме, це один момент. А тут прийшов президент національної федерації і підтвердив мої слова, питань після цього просто не виникає.
З приїздом Ольги Анатоліївни тут відразу ж виник дуже великий інтерес. Люди дивувалися, що до нас, у гори, приїхало керівництво національної федерації. Для місцевих це дуже важливо. Для тренерів дуже важливо. Ми з нею про це говорили. Це одне з її завдань. Не тільки великий спорт, але й розвиток дитячого, початкового спорту. Бо якщо не буде таких рядових секцій у селах, районах, то завтра нізвідки буде збірну черпати. Самородки-то завжди більше в селах були. Тому її приїзд дуже важливий.
Також вважаю, що її приїзд – це визнання нашого успіху. У нас з’явилися свої переможці Кубків світу, національних змагань. Тому нас і відвідав президент національної федерації. Щоб ми ще міцніше стали.
Олександра Кузнєцова, прес-служба Національної федерації кікбоксингу України WAKO
Comments