В офіційній заяві підкреслюється, що єдиною Церквою, яку Сербський Патріархат визнає в Україні, є канонічна УПЦ.
Сербська Православна Церква вже в листопаді минулого року першою серед автокефальних Православних Церков відреагувала офіційно, на найвищому рівні (Архієрейський Собор), на наміри Константинопольського Патріархату самочинно і самовладно, як «першого без рівних» (primus sine paribus), а не «першого між рівними »(primus inter pares),«в'язати» і «вирішити» церковні проблеми на українській землі, і просила не робити цього, але по-справжньому допомогти вирішенню кризи в братському діалозі з Російською Православною Церквою і радячись з іншими Церквами. На жаль, голос Сербської Церкви залишився «гласом волаючого в пустелі»: з Константинополя ніякої відповіді не послідувало - тільки гробове мовчання. Потім Священний Синод Сербської Церкви звернувся до Константинополю з новим закликом не поспішати, а діяти в дусі соборності, братської любові і відповідальності не тільки за Церкву в Україні, а й за єдність Православ'я в цілому. Реакція була такою ж - гробове мовчання. Потім Святіший Патріарх Сербський в Салоніках особисто усно благав Патріарха Константинопольського про те ж саме - на жаль, з тим же результатом. Потрібно відзначити, що Сербська Церква про свою позицію і про свої кроки кожного разу інформувала всі помісні Церкви-Сестри. Після всього, що Константинопольський Патріархат зробив в Києві - а Київ, як відомо, «мать городов русских» - позиція Сербської Церкви, також офіційно повідомлена всім Помісним Православним Церквам, наступна.
1. Сербська Православна Церква не визнає неканонічне «вторгнення» Святішого Патріарха Константинопольського на канонічну територію Найсвятішої Руської Церкви, оскільки Київська митрополія ні в найменшій мірі не може бути ототожнена з сьогоднішньої «Україна», що включає і десятки інших церковних єпархій. Вона була передана у 1686 році Московського Патріархату, що можна зробити висновок з документів Константинопольського Патріарха Діонісія IV, з рішень його наступників, з виходили з тих пір офіційних «тактікони», «Сінтагматіев», «диптиха», «Календарів» і «Щорічників" не тільки інших Церков, але і самого Константинопольського Патріархату і навіть з особистих заяв і висловлювань сьогоднішнього Константинопольського Патріарха, зроблених до квітня минулого року.
2. Одночасно Сербська Православна Церква не визнає як «Автокефальної Церкви України» проголошену, але з канонічної точки зору не існує, а на ділі насильно нав'язану, штучну «конфедерацію» українських розкольницьких угруповань (вже знову завзято протиборчих один з одним і нестримно йдуть до поділу). Розкольники залишилися розкольниками. Одного разу розкольник - розкольник назавжди, за винятком випадків щирого звернення і глибокого покаяння. Єдиною Церквою, яку Сербська Церква знає і визнає, є канонічна Українська Православна Церква на чолі з Блаженнішим Митрополитом Київським і всієї України Онуфрієм.
3. Далі, Сербська Церква не визнає неправильно названий «об'єднавчим» Київський «собор», в якому не взяв участі жоден архієрей канонічної Української Православної Церкви (оскільки днем раніше Святіший Патріарх Варфоломій прийняв у свою Церкву Олександра Драбинко і митрополита Вінницького Симеона, до того ж без канонічної відпускної грамоти з їх Церкви). Сцени, вся навколишня обстановка і закулісся цього дивного збіговиська, щоб не висловитися більш жорстко, відомі, більш-менш, усім. Мова, по суті, йде про антиоб'єднаний, роз'єднувальний і роздільний лжесобор, ще глибше викопати рів відчуження і розпаду суспільства нещасної країни України. З усіх цих причин Сербська Церква вважає його рішення антиканонічними, недійсними і, отже, анітрохи не обов'язковими для неї.
4. Сербська Церква не визнає розкольницький єпископат як православного єпископату, а розкольницькі духовенство як православного духовенства, оскільки належать до крила Денисенко отримали «існування» від виверженого з сану, відлученого від Церкви і знаходиться під анафемою архієрея (факт, який і сам Патріарх Варфоломій офіційно визнавав свого часу), а належать до угруповання Малетича позбавлені апостольського спадкоємства і священства в цілому. Ніяким документом, жодним, як то кажуть, розчерком пера, неможливо перетворити те, що було - в не колишнє, і не існує - в суще. Отже, Сербська Церква не визнає, що пан або громадянин Думенко (Єпіфаній) є навіть архієреєм, і вже тим більше предстоятелем автокефальної Церкви (цю останню посаду за ним не визнає навіть його «духовний батько» пан або громадянин Денисенко, «дійсний предстоятель», довічний до того ж «патріарх»).
5. І, нарешті, Сербська Церква закономірно змушена рекомендувати своїм Преосвященним ієрархам і чесним клірикам утримуватися від літургійного та канонічного спілкування не тільки з вищевказаним р Єпіфаній (Думенко) та іже з ним, але і з сослужащих і мають з ними спілкування архієреями і кліриками , згідно з принципом священних канонів про те, що з'єднана з відлученими від спілкування і сам стає поза спілкуванням.
Як повідомляв СПЖ, раніше в своєму офіційному листі до Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України Онуфрію Патріарх Сербський Іриней підкреслив, що єдина Церква в Україні, з якої Сербська Церква буде підтримувати братерські відносини і послужити, це - УПЦ, а всі рішення «об'єднавчого Собору» , де був обраний «предстоятель» ПЦУ, Сербська Православна Церква вважає недійсними.
Comentários